Чому фільми на відкритті фестивалю були лише документальні? Тому, що нашому життю в сьогоденні притаманна така кількість масштабів, що залишається одна фіксація. Часом це художня чи експериментальна фіксація, проте це момент, місяці, роки, в які ми живемо своє життя.
Фестиваль Wiz-Art реалізується за підтримки Goethe-Institut в Україні.
Фільм створено з домашніх відеозаписів, зроблених українською родиною у 2002-2008 роках. Як і більшість домашніх відео, присвячених дітям, вони передають відчуття початку та перспективи, а також повторюваності, буденності, гулу часу. З чого складається наше «разом»? Які зв’язки тримають нас разом? За допомогою народних відео з минулого фільм намагається говорити (часто за допомогою дитячої мови та дитячих загадок) про множинність, укоріненість, про нас.
Стрес на тлі війни розкриває нашу справжню сутність. У випадку з автором і темою фільму це стало чітким усвідомленням і діагнозом СПАУ (синдром порушення активності та уваги).
Максим Ходак запросив двох тіктокерів до Харкова взяти участь у відбудові міста та створювати відеоконтент на місці, практично під постійними ракетно-артилерійськими обстрілами. Намагаючись відродити обірвану традицію українського модернізму, митець запросив тіктокерів кілька днів пожити в Домі «Слово» та разом поміркувати про нову повоєнну утопічну країну.
Відеозапис вулиць Львова зафіксований у замороженому стані. Мішки, наповнені піском, розставлені по всьому місту, розповідають про те, як час уповільнився під час війни.
Ґала та Віктор шукають свій Рай на землі. Навіть під час війни. Тому вони купують занедбаний будиночок в Карпатах та починають його відбудовувати. Це місце, де панує мир та спокій, де можна вирощувати свою їжу, мовчати, бути беззахисними та пити каву з видом на гори та гніздо лелек. Але настає зима, яблуня у дворі замерзає, а Війна сягає Раю.
