Екран мобільного як свідок одноманітних днів мами і донечки. Вони прокидаються, готують сніданки, спілкуються, нудьгують, люблять. Вбивають час.
У Вас ще немає акаунта? Зареєструватися
Події цього року змінили планету, задали їй новий ритм. Чим займались українські режисери та режисерки на карантині і що їх надихало, обурювало та турбувало? Яким вони бачили світ довкола себе? Ми переглянемо фільми, що створені спеціально для Кінофестивалю Wiz-Art про суб’єктивний досвід незвичайного 2020. У програмі фільми-рефлексії, інтимні історії та історії інших від Христини Сиволап, Романа Бордуна, Нікона Романченка, Зої Лактіонової та Богдани Смирнової.
Екран мобільного як свідок одноманітних днів мами і донечки. Вони прокидаються, готують сніданки, спілкуються, нудьгують, люблять. Вбивають час.
Фрагменти спостереження за вікнами будинку, що навпроти, а також спроба змінити простір у період самоізоляції.
Що ти зрозумієш, коли дійдеш до маяка? Про життя, смерть та шлях.
2020 став роком пустих вулиць в місті, що «ніколи не спить» - Нью-Йорку. Навесні-влітку парки стали одним із небагатьох місць, у якому дозволено було перебувати під час карантину. Це створило, або посилило, паркову субкультуру. Авторка фільму, Богдана Смирнова, скористалася своїми щоденними прогулянками у Сансет Парку у Брукліні, щоб врятувати свою психіку та створити портрет однієї масової трагедії та її подолання.
2020 став роком невизначеності і страху: пандемія і боротьба з нею, вбивства і зникнення дітей, гендерне насильство і його безкарність. Ми відчуваємо свою вразливість, тривожимось за себе і за тих, кого любимо. Хочемо вберегти і захистити. Готові пожертвувати частиною своєї свободи в обмін на ілюзію контролю.
